Профспілка освіти, як і решта профільних професійних спілок, ознайомилася з Державним бюджетом на 2013 рік лише після його ухвалення. З трудящими звичайно ніхто і не збирався радитися з приводу його змісту. Але це не означає, що наш голос не звучатиме. І, сподіваюся, він прозвучить настільки голосно, що буде почутий.
Що означають цифри Державного бюджету для сфери освіти столиці? У прийдешньому році на зарплати працівникам освіти та інших бюджетних сфер, на забезпечення бюджетних установ (таких як школи та лікарні) залишено 7,2 млрд. гривень. Тоді як тільки на зарплати потрібно 8 млрд.
Чим це загрожує? Крім інших варіантів затягування поясів, бюджетників погрожують залишити без 20% так званої «столичної надбавки до зарплати».
Середня зарплата працівників освіти 2400 гривень (при середній столичній зарплаті в 4500). І, введена в 2007 році, мінімальна 20% надбавка – це не премія і не подарунок з барського плеча. Педагогів, як і інших бюджетників, планують залишити без «соціальної подушки», покликаної пом`якшувати дорожнечу столичного життя. Виконавча влада запланувала, а законодавча призводить план по «об`їданню» бюджетників до виконання. За рік кожного вчителя і вихователя вищої категорії обкрадуть на 4400 гривень, а молодого фахівця на 3400 гривень.
20% «соціальну подушку» профспілці освіти вдалося зберегти для всіх київських бюджетників у важкому 2009 році навіть при Леоніді Черновецькому. У 2010 році її зробили доступною не тільки для вчителів, а й усіх працівників освіти.
А на 2013 рік намічена жорстка відмова навіть від мінімальних соціальних преференцій. Зокрема, педагогів, яких і так важко назвати середнім класом, планують впритул присунути до межі бідності та остаточно знизити планку національної освіти. Зниження доходів учителів і викладачів автоматично призводить до падіння конкурентоспроможності країни.
Мабуть, центральна влада не здатна вловлювати такі очевидні закономірності, і звернення профспілки залишилося б гласом волаючого в пустелі, але солідарність проявила столична влада.
По-перше, однозначну, чітку позицію зайняв голова КМДА Олександр Попов. На зборах профспілкового активу Києва 14 грудня він заявив «Або ми доб`ємося бюджету, який збалансує наші витрати, або київській владі нема чого робити в своїх кабінетах. Це в моральному плані». А вже в статті ZN.ua Попов виклав системне бачення ситуації, співзвучне з профспілковим.
По-друге, депутати Київради на своєму засіданні 20 грудня не прийняли бюджет столиці. Цей тактичний хід дає можливість відстрочити приведення до виконання «вироку» - тобто драконівського бюджету 2013.
Якщо бюджет Києва не прийнятий, при фінансуванні його потреб застосовується так звана система «1/12». Тобто щомісяця діє торішня схема виплат. І це дає можливість дочекатися змін держбюджету, адекватних соціальним потребам столиці.
Київські компанії і жителі столиці є основними донорами дохідної частини бюджету всієї країни, тому цілком логічно і справедливо трохи підвищити їх частку у витратній. Наприклад, за прийнятим Верховною Радою варіантом держбюджету у Києва «конфіскують» 50% податку на доходи з жителів столиці, як фізичних осіб (ПДФО). Таким чином у 2013 році заплановано вилучити більше 8 млрд грн. Ми вважаємо, що ПДФО повинен більшою мірою працювати за місцем проживання його платників. Було б справедливо 75% столичного ПДФО залишати в бюджеті Києва, а 25% віддавати, як «донорський» внесок до держбюджету. Таким чином, можна буде значною мірою покрити кричущий дефіцит столичного бюджету, запланований на наступний рік у розмірі 4 млрд. грн.
Якщо воздати столиці по заслугах, то за рахунок чого ж наповнити державний бюджет? Коли Міністерство фінансів говорить, що «грошей немає», у будь-якого розсудливого громадянина виникає багато запитань. Якщо бюджет порожній, то чому найбагатший поляк, бідніший найбагатшого українця в 6 разів? Якщо немає грошей на зарплати вчителям, то чому Україна займає третє місце в Європі з купівлі найдорожчих автомобілів і останнє за оцінкою праці педагогів? Чому влада, замість того, щоб вводити адекватний податок на розкіш, планує покрити фінансовий дефіцит за рахунок бюджетників?
Наша профспілка адекватно оцінює економічну ситуацію в країні. Ми не шукаємо приводу для конфлікту і не висуваємо нездійсненні вимоги. Але 20% «соціальну подушку», як останню сорочку бюджетників, ми не віддамо.
І в боротьбі за соціальний мінімум раді будь-яким союзникам. Відповідно, готові підтримати і бюджетні ініціативи голови КМДА і патріотичні дії Київради.
Профспілки є, апріорі, опонентами влади. Але ми готові вести конструктивний діалог з будь-якою владою, якщо вона приймає соціально-орієнтовні, корисні для людей, рішення. Навіть, незважаючи на антисоціальну політику, профспілки демонструють миролюбність і рідко користуються своїм правом, яке надає стаття 44 Конституції України – правом на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Але ситуація може змінитися.
Грудневе соціологічне дослідження настроїв членів профспілки освіти столиці виявило високий градус невдоволення. У разі затримки виплати зарплат більш, ніж на три тижні 55% працівників освіти готові до протестних дій. У разі скасування 20% муніципальної надбавки до страйку готові 65%.
Профспілка освіти – наймасовіша і найорганізованіша як у Києві, так і по всій країні. Педагоги, ймовірно, найбільш освічена частина суспільства. Отже, має чітку громадянську позицію і не піддається маніпуляціям. Їх не можна примусити брати участь у масових акціях, але й зупинити їх неможливо.
Керівництво профспілки приймає рішення про страйк не з власної примхи, а виключно на вимогу первинних організацій. І такі заклики нині звучать з місць все активніше.
Тому нехай влада подивиться на ці 20% не тільки як на «соціальну подушку» бюджетників, але і як на власну «подушку безпеки».
В принципі, ми завжди готові підтримати владу. У момент розгляду змін до Бюджету 2013 року, багатотисячна громада профспілки освіти на знак підтримки готова в тісних обіймах стиснути Верховну Раду. Щоб, відчуваючи гаряче дихання педагогів за спиною, депутати голосували так, як вигідно народові України.
Олександр Яцунь
