Закон України “Про освіту” від 23 березня 1996 року в п. 1 ст. 54 передбачає, що педагогічною діяльністю можуть займатись особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов’язки. Визначення аморального проступку в законі не надається і належить до категорії оціночних понять. Трудове законодавство не дає поняття аморального проступку. У широкому значенні аморальний проступок – це діяння, що порушує моральні підвалини суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві.
Особи, трудовим обов’язком яких є виховання, повинні бути не тільки висококваліфікованими спеціалістами, а й людьми високої духовності та моральних переконань, бездоганної поведінки в громадських місцях, на роботі і в побуті. Особистий приклад вихователя, його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні впливу вихователя на молодь, усіх трудящих, становлять ту виховну силу, яку не можна замінити ні підручниками, ні бесідами на моральні теми, ні системою заохочень і покарань. Працівник, який виконує виховні функції, повинен постійно слідкувати за собою, відчувати, що його поведінка перебуває під неослабним контролем тих, кого він виховує.
Пунктом 28 постанови пленуму Верховного суду України" N 9 від 06.11.92 "Про практику розгляду судами трудових спорів" визначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 3 ст.41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КзпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.З підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (п.3 ст.41 КЗпП ), можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.В судовій практиці Верховного суду України можна відслідкувати дві справи щодо звільнення по п. 3 ст 41 КЗпП:від 22.09.93 У червні 1992 р. С. пред`явив позов до липненської середньої школи Волинської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.Позивач зазначав, що він працював у відповідача вчителем трудового навчання. Наказом від 13 червня 1992 р. його необгрунтовано було звільнено з роботи за вчинення аморального проступку (нанесення побоїв дітям) за п. З ст. 41 КЗпП.Посилаючись на те, що звільнення здійснено без попередньої згоди райкому галузевої профспілки і що справжньою його причиною є помста за написання у квітні 1992 р. листа до Волинського обкому галузевої профспілки про неправомірні дії керівництва школи, який перевірявся на місці комісією у складі представників райвно, райкому та обкому галузевої профспілки і правового інспектора праці, позивач просив суд задовольнити його вимоги. Під час розгляду справи суд допитав як свідків вчителів Л., М. та ін., які категорично заперечували факти побиття учнів позивачем і заявили, що С. звільнений з роботи внаслідок упередженого ставлення до нього керівництва школи. Не взявши до уваги показання цих свідків, суд всупереч вимогам ст. 203 ЦПК не навів у своєму рішенні доводів, за якими він їх відхилив.Виходячи з наведеного, судова колегія Верховного Суду скасувала постановлені рішення, а справу надіслала на новий розгляд. від 12.12.73 Як вбачається з матеріалів справи, 18 серпня 1973 р. позивач знаходився біля білопільського ресторану в стані сильного сп`яніння. Це підтверджується протоколом начальника районного відділу міліції, який своєю постановою від 20 серпня 1973 р. відповідно до чинного законодавства оштрафував Х. на 10 крб. за те, що він знаходився у громадському місці в стані, що ображає людську гідність. Про цей випадок було опубліковано в районній газеті. Позивач і раніше зловживав алкоголем, за що до нього вживались заходи впливу.Факти появи Х. у нетверезому стані в громадських місцях, у тому числі при виконанні посадових обов`язків, підтвердили свідки М., П., Ч., Т.Таку поведінку Х. суд правильно оцінив як аморальну і не сумісну з продовженням роботи викладачем.Та обставина, що деякі свідки позитивно характеризували позивача як педагога, не може бути підставою для визнання неправильним його звільнення за п. 3 ст. 41 КЗпП, оскільки він себе скомпрометував як вихователь.Враховуючи наведене, суд правильно відмовив Х. в позові.Судова колегія Верховного Суду касаційну скаргу Х. залишила без задоволення, а рішення обласного суду без зміни.
Юридичний відділ КМОППОіНУ
