21 травня 2024 року до Київської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України звернулася голова Святошинської РОП з проханням допомогти нашій колезі – Тетяні Малаховій, вчительці школи № 281. Батьки вчительки опинилися в сірій зоні під час наступу російських окупантів на місто Вовчанськ.
12 осіб в тому числі мама і тато Тетяни перебували у підвалі під час обстрілу міста. Батька було поранено, підручними засобами мама намагалася його врятувати, але не вдалося. Чоловіка поховали у підвалі, бо вийти з нього у людей не було можливості, їх постійно обстрілювали.
Українські воїни не могли їх звідти евакуювати, адже російська артилерія не припиняла стріляти.
Від підвалу будинку до містка, де українські воїни могли забрати наших людей було близько 800 метрів. Ці 800 метрів могли стати фатальними як для людей, які були у підвалі, так і для рятівників. Адже ворог постійно обстрілював цей район.
23 травня один з командирів українського військового підрозділу зміг вийти на зв'язок з мамою нашої вчительки. Вирішити це питання швидше просто не було можливості.
Завдячуючи мужності наших хлопців з 24 на 25 травня людей вдалося евакуювати. І вже 26 травня їх доправили до Харкова.
Жінка згадує про ці дні з жахом і сльозами на очах. Навіть коли вони вирішили бігти ці «вирішальні» 800 метрів, вона бачила як біля неї пролітають кулі, але вона продовжувала бігти, бо розуміла, якщо зупиниться – не виживе. Коли вона опинилася у безпечному місті, побачила як палає її квартира, як те, що роками вона берегла і примножувала за декілька годин перетворилося на попіл і руїни.
Зараз жінка знаходиться у Києві разом із сім’єю доньки, але спогади і біль від пережитого горя дотепер ранять серце.
Це одна історія із десятка тисяч, які ми ще почуємо чи прочитаємо. Цей біль не лише однієї жінки, її сім’ї, це біль усього українського народу.
Кожен з нас вірить у Перемогу, і вона неодмінно настане, але зцілювати рани війни маємо почати вже сьогодні.
Пресслужба КМОППОіНУ
