Що таке спогади? Це те, що зігріває нашу душу, змушуючи радіти і плакати, наповнювати наші серця щемом втрат і радістю перемог. Це як чашка теплого чаю у холодну дощову або морозну погоду, що допомагає відчути тепло і згадати про тих, хто для нас такий дорогий. Для багатьох українців цей тяжкий рік війни став нелегким тягарем спогадів, які неможливо, та й ми не маємо права, забути. У когось на війні батько, мама, брат, сестра, дідусь і бабуся, дочка і син…Усі вони героїчно захищають українську землю від російських загарбників. А хтось уже ніколи не повернеться додому, не обійме рідних, не усміхнеться, не скаже такі прості, але такі дорогі й бажані слова: «Привіт! У мене все добре. Люблю вас!».
Такі слова вже не почує Юрій Щур (вчитель предмету «Захист України» природничо-наукового ліцею № 145) від свого онука Євгена Слюсаренка, який героїчно загинув, захищаючи Україну. «Євген був чесним, сміливим, розумним, справжнім чоловіком і патріотом, завжди намагався бути першим в усьому, спішив жити не по віку і досягнення мав не по віку», – згадує дідусь, витираючи рукою сльози з обличчя.
Юрій Іванович пам’ятає його буквально з пелюшок: коли маленький хлопчик не міг довго заснути, його приносили до дідуся. І Євген, пригорнувшись до теплої і дужої руки діда, швидко і солодко засинав. У ті хвилини, дідусь був для нього опорою і надійним тилом. Та чи міг тоді чоловік знати, що через роки його онук стане надійним тилом для нього і всієї України. «Народився на Різдво (25 грудня), а загинув на Великдень», – пригадує Юрій Іванович.
Євген закінчив Київський природничо-науковий ліцей № 145 у Печерському районі столиці. Потім став студентом Університету Грінченка за спеціальністю «Комп’ютерні науки».
В університеті про Євгена згадують як активного студента та завзятого вболівальника ФК «Динамо» (Київ), а також представника колективу «North Company». Але окрім футболу він також займався єдиноборствами, у 2018 став Чемпіоном з панкратіону, а в 2019 – призером чемпіонату України з треплінгу. Євген мав здобути ще не одну нагороду, але почалася війна…
«Євгена неможливо було переконати не йти на війну. 24 лютого вранці його з хати просто змело. Женя по натурі був бійцем… Ми виховали волелюбну людину» – сказала мама Героя Тетяна Юріївна в інтерв’ю газеті «Експрес онлайн».
Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, Євген одразу записався до складу територіальної оборони столиці. А в березні вже був у найгарячішому місці війни. 22 квітня йшли запеклі бої у селі Вільхівка Харківської області. Наші бійці викрили місце знаходження ворожого угрупування, яке чинило звірства у Бучі, та знищило значну частину ворогів. Однак частина угрупування, яка вціліла, викликала на підмогу танки, що почали обстріл наших позицій. Була дана команда відходити, та Євген хотів підірвати ворожий танк. Однак наявні засоби зброї виявилися неефективними. Виїжджаючи, група потрапила під мінометний обстріл, який корегувався дроном з повітря. Маневруючи, машина наїхала на протитанкову міну, і Євген разом з трьома хлопцями загинули від вибуху.
Євгена Слюсаренка поховали на кладовищі у місті Каневі, на схилах Дніпра поряд з Чернечою горою. Дідусь Євгена сказав, що так склалося, що всі їхні предки поховані там. Коли Катерина ІІ видала маніфест про ліквідацію Запорізької Січі, предки поселилися на березі Дніпра. Два прапрадіди: один – запорізький сотник, другий – запорізький козак. Тепер і Євген там спочиває з миром як гідний нащадок своїх предків.
На похорон до Героя з’їхалося більше ста осіб – рідні, друзі, однокласники, бойові товариші. Кожен береже у своєму серці теплі спогади про Євгена.
«Твоєї безбашеності вистачило б на десятьох. Сміливий, справжній патріот своєї батьківщини, що ні секунди не вагався та з першого дня війни пішов боронити свою країну. В тобі поєднувалася нестримна жага до життя, краса, мужність, сила та розум. Ти горів як полум'я, летів як вітер, ти спішив жити так, що кожен день рахувався за три. За свої 20 років ти прожив стільки, скільки інші не проживають за 60. Ти міг досягти ще більших спортивних перемог, міг народити красивих розумних дітей, міг жити в достатку ще багато років, але натомість обрав смерть у славі та вічне життя у наших серцях...», – так Євгена характеризував командир підрозділу, в якому він служив.
Командир захоплювався відвагою Євгена, і казав: «Якби нам 1000 таких Слюсаренків, то Україна відігнала би рашистів аж до москви”.
«Я виховав не одного чемпіона світу, але ніколи не зустрічав бійця з таким характером, як у Слюсаренка», – каже Олександр Гришко, особистий тренер спортсмена. - Він просто не вмів програвати. Для того, щоб його здолати, треба було зламати йому руку або задушити – бо здатися Женя не міг.
Другого червня 2022 року указом Президента України Євген Слюсаренко нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня.
Спогади про відважного і безстрашного героя назавжди залишаться в пам’яті українців. Адже він пожертвував найбільшою цінністю – своїм життям заради нас і майбутнього нашої країни.
Катерина Дзюба
