Відповідно до статті 51 Закону України "Про повну загальну середню освіту" педагогічні працівники мають підвищувати (свою кваліфікацію щороку, а загальна кількість академічних годин для підвищення кваліфікації педагогічного працівника протягом п'яти років, яка оплачується за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, не може бути меншою за 150 годин, з яких не менше 10 відсотків загальної кількості годин обов'язково повинні бути спрямовані на вдосконалення знань, вмінь і практичних навичок у частині роботи з учнями з особливими освітніми потребами.
При цьому, годин, які педагогі законодавство не визначає ні мінімальну, ні максимальну кількість чний працівник має присвятити своєму професійному розвитку впродовж одного року. Водночас підвищувати свою кваліфікацію щорічно є обов'язком і, фактично, невід'ємною складовою педагогічної діяльності кожного педагогічного працівника закладу освіти.
З огляду на певну неврегульованість питання щорічного проходження підвищення кваліфікації Міністерство освіти і науки в листах від 04.03.2020№1/9-141 надало роз’яснення. Зокрема, Міністерством освіти і науки України наголошувалося, що починаючи лише з 28 вересня 2017 року у педагогічних працівників з'явився обов'язок щорічно підвищувати власну педагогічну майстерність, а загальний сукупний обсяг годин, виділених на підвищення кваліфікації, впродовж 5 років не може бути менше 150 годин. З огляду на зазначене, до 28 вересня 2022 року ніхто не має права вимагати від педагогічного працівника підтвердження конкретного обсягу підвищення кваліфікації. Єдина на сьогодні вимога може полягати лише у необхідності підтвердити щорічне (тобто, у 2017, 2018, 2019 роках) підвищення кваліфікації (незалежно від обсягу, форми чи виду підвищення кваліфікації).
Державна служба якості освіти України у листі № 01/01-08/1373 від 20 листопада 2020 року також наголосила, що станом на 2020 рік, будь-яка вимога щодо надання документів, які підтверджують підвищення кваліфікації у обсязі не менше ніж 150 годин є безпідставною.
Що ж стосується суб’єктів підвищення кваліфікації, то відповідно до частини другої статті 59 Закону педагогічні працівники мають право підвищувати кваліфікацію у закладах освіти, що мають ліцензію на підвищення кваліфікації або провадять освітню діяльність за акредитованою освітньою програмою, та у інших суб’єктів освітньої діяльності, фізичних та юридичних осіб. При цьому частина одинадцята статті 18 Закону зобов’язує отримати ліцензію на підвищення кваліфікації та/або акредитувати відповідні освітні програми лише заклади освіти. Тому наразі безпідставною є вимога до будь-яких інших юридичних осіб, які не мають статусу «закладу освіти», фізичних осіб-підприємців чи фізичних осіб щодо наявності ліцензії на підвищення кваліфікації чи акредитації освітніх програм.
МОН України в листі від 04.03.2020№1/9-141 зазначає, що ні Порядок підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 300, ні закон не вимагають ні від педагогічного працівника, ні від педагогічної ради чи керівника закладу освіти вивчати та перевіряти установчі документи (зокрема, статути) юридичних осіб, які пропонують освітні послуги у сфері підвищення кваліфікації, оцінювати їх на предмет відповідності вимогам законодавства тощо. Однак, враховуючи, що відповідно до Закону суб'єкт підвищення кваліфікації має спрямовувати свої зусилля на забезпечення та реалізацію освітнього процесу (системи науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей), основним питанням має стати вивчення, аналіз і оцінювання педагогічним працівником і педагогічною радою програм підвищення кваліфікації, якості послуг з підвищення кваліфікації та переліку очікуваних результатів, а не установчих документів юридичних осіб, що пропонують відповідні послуги.
