Останні події, зумовлені поширенням пандемії COVID-19 у світі та в Україні, докорінно змінили способи спілкування та навчання. Сьогодні важливо розуміти, що вчитися потрібно протягом усього життя.
Для українських вчителів перехід на онлайн-заняття видався неабияким викликом. Адже на ринку онлайн-освіти в Україні виявилося досить мало платформ, які допомогли б учасникам навчального процесу вивчати предмети за шкільною програмою в режимі онлайн. Перед вчителем виникло чимало проблем і запитань, серед яких: вибір інструментів комунікацій для роботи, організація групових робіт із застосуванням технологій дистанційного навчання, налагодження ефективної взаємодії всіх учасників освітнього процесу тощо. Серед цього переліку ми забуваємо про досить банальні здавалося б питання: чи дозволяє потужність комп’ютера вчителя і дитини проводити онлайн-навчання? Хто і за чий рахунок має забезпечувати вчителів належними технічними засобами? Чи не осудять педагога діти, батьки і суспільство за неякісний зв'язок чи інтер’єр його кімнати і чи не відобразиться це на його гідності?
Важливо відмітити неабиякий «жвавий» інтерес до дистанційного навчання не лише учнів, але й їх батьків. Під час онлайн-уроку вони можуть коментувати сказане вчителем чи іншою дитиною, повчати або критикувати, на задньому фоні пропонувати їжу дитині, щоб та ненароком не була голодною, вирішувати свої сімейні проблеми, які переростають у скандали, дозволяти нецензурну лексику тощо. Тобто батьки мають повне право критикувати дії вчителя, звертатися до різних інституцій щодо його особи, а також надавати розголосу у мас-медіа, при цьому принижуючи гідність вчителя і нівелюючи саме поняття «вчитель». Проте ніхто не може визначити, де починається і де закінчується межа вседозволеності батьків і їх втручання у навчальний процес. За таких умов особливої актуальності набуває питання захисту честі, гідності, ділової репутації педагогічних працівників.
Нині батьків все більше хвилює питання скільки часу дитина проводить з гаджетом і який відсоток знань може дати вчитель учню. Однак, батьки зовсім не звертають уваги на те, скільки вони витрачають часу на електронні пристрої, а скільки на своїх дітей. А якщо у когось і виникає відчуття сумління перед своїми дітьми, то одразу й зникає, адже у дорослих є виправдання – вони заробляють гроші, щоб забезпечити свою сім’ю. Для дорослих стало звичною справою затриматися на роботі, пропустити сімейну вечерю, провести вільний час за прибиранням і приготуванням їжі, замість того, щоб погратися або просто поспілкуватися з дітьми. І досить часто діти чують вже звичну фразу: «Я так за день втомився (-лася), хочу просто побути наодинці в тишині». Але є ще гірший варіант, коли батьки беруть роботу з офісу додому, і це негативно впливає на їхні стосунки з дітьми. Батьки ніби вдома, але знаходяться в режимі «офлайн».
На думку дорослих вихованням і навчанням дітей повинні займатися вчителі, адже у дітей навчальний процес займає 7-8 годин. А батьки виділяють на спілкування зі своїми дітьми менше години на день. І як показує практика, часто-густо це спілкування відбувається з періодичним відволіканням на телефонні розмови, написання смс повідомлень та гортання сторінок у соціальних мережах. За цією рутиною, батьки часто забувають поцікавитися як взагалі відбувається процес навчання дитини, що вона знає чи вміє, адже для більшості батьків їхні діти ідеальні. І лише, коли батькам повідомляють про проблеми у дитини з навчанням, вони починають шукати винних. У цих випадках чомусь винні завжди вчителі, які не додивилися або просто «не навчили». Можливо, тому дедалі більше вчителів і свідомих батьків пропонують підтримати західну модель: школа – для навчання, родина – для виховання.
Дистанційне навчання змусило батьків переглянути погляди щодо процесу навчання в загальному та побачити складність роботи з дітьми. Варто зазначити, що дорослі приділяли увагу одній дитині, а вчителі більше 25 учням.
Звичайно, така форма навчання викликає стурбованість. У квітні 2020 року неурядова організація Parents Together, що об’єднує понад 2 мільйони американських батьків, оприлюднила результати опитування. За даними якого 49 % батьків сказали, що їхні діти проводять перед екранами понад 6 годин на день. А це на 500% більше, ніж до COVID-19. 26 % дітей сидять онлайн понад 8 годин на день. 85 % батьків зізналися, що стурбовані надміром часу, який їхні діти перебувають у мережі.
Ці цифри підтверджує і Bosco, додаток, що відстежує онлайн-активність дітей та підлітків. За їхніми даними до лютого 2020 року діти в середньому користувалися смартфонами 4,5 години на день. Після того як школи закрилися на карантин, цей час зріс до майже 9 годин на добу. На додачу до цього, відколи школи перейшли на дистанційну форму навчання, кількість повідомлень у месенджерах зросла у 5 разів для дітей та в 7,5 разів для підлітків.
Звичайно, такі дані невтішні, проте важливим стає те, що батьки починають більше брати участь у навчальному процесі дітей та їхньому вихованні і замислюватися над тим, який контент і в якому обсязі дозволяти дивитися дітям. Дистанційне навчання дає змогу безпосередньо побачити, почути і проаналізувати, яку інформацію подають вчителі їхнім дітям і як навчають. Дехто критикує, інші – підтримують, декому взагалі байдуже. Однак, батьки, будучи навіть пасивними слухачами, вже беруть участь у навчальному процесі дитини. І головне, щоб у цьому процесі підтримувалося паритетне прагнення батьків і вчителів створити якісне освітнє середовище для дитини.
Пресслужба КМОППОіНУ
