Заборона звільнення під час тимчасової непрацездатності поширюється на випадки звільнення з підстав, передбачених контрактом

Згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило поширюється на випадки звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тоді як припинення трудового договору з працівником із підстав, передбачених контрактом (за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України), не є звільненням з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

У висновках Верховного Суду України (постанова від 26 грудня 2012 року у справі N 6-156цс12, постанова від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12) викладена так ж позиція. Так, ВСУ вказав, що, виходячи з нормативного тлумачення п. п. 4, 8 ст. 36, ч. 3 ст. 40, ч. 3 ст. 41, ст. ст. 40, 41 КЗпП України та ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - п. 8 ст. 36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

У постанові від 16 березня 2020 року у справі N 640/10761/14-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за подібних правовідносин вказав про те, що, оскільки позивач був звільнений за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України у період його тимчасової непрацездатності, то правильними є висновки судів попередніх інстанцій про поновлення позивача на роботі.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду 15.09.2020 прийняла постанову у справі № 205/4196/18 та вирішила відступити від висновків Верховного Суду України (постанова від 26 грудня 2012 року у справі N 6-156цс12, постанова від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12), а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 року у справі N 640/10761/14-ц., вказавши, що гарантія ч. 3 ст. 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП країни. А в разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності чи відпустки.