Всеукраїнська акція протесту працівників освіти і науки України – одна з тих подій, які формують історію держави. Тому не дивно, що вона викликала жваву зацікавленість ЗМІ. По всіх українських телеканалах пролунав «шкільний дзвоник під Кабміном». У всіх дайджестах новин дня і хроніках тижня, а потім у підсумкових радіо-ефірах, аналітичних телепередачах та на електронних сторінках поглиблено обговорювалася тема гнітючого соціального стану педагога та шляхів подолання цієї несправедливості. Однак з’явилися і дивні тлумачення цієї проблеми. Так, газета «Освіта України» опублікувала статтю «Профспілки «куди пошлють», яка викликала справедливе обурення учасників маніфестації: учителів, вихователів, викладачів, студентів, технічних працівників закладів освіти.
Стаття оприлюднена через Інтернет-ресурс Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Єдине освітнє інформаційне вікно України» http://www.osvita.com/publications/16-05-2011/1305559978/
Доводимо до відома відвідувачів сайту відгуки, що надходять від учасників акції протесту до прес-служби Київської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України
Вихователь ДНЗ № 389 Голосіївського району м. Києва Л.Г. Нетреба:
– Нашому обуренню немає меж! Скільки можна втоптувати нас в багнюку?! Я, Нетреба Л.Г., працюю в дошкільному навчальному закладі № 389 м. Києва вихователем і обрана головою профспілкової організації. Ні для кого не секрет (окрім напевно тих, хто писав цю статтю), скільки отримують працівники садочків, доглядаючи маленьких дітей. Це велика відповідальність, нервова напруга. І коли ми не маємо достойної оплати нашої праці та вимагаємо владу на нас зглянутися, виявляється, що ми всі «платні мітингувальники»! Таке написати може людина, яка не має ніякого уявлення про роботу садків, шкіл, інших навчальних закладів, яка не розуміє усієї відповідальності, що лягає на всіх нас. А ми знаходимося майже на межі зубожіння. Мені соромно за того, хто це писав, за того, хто це друкував, а найбільше за того, хто цьому повірить!
Учитель георгафії ЗНЗ № 20 Оболонського району м. Києва Т.М. Овсяннікова:
– 17 травня на нараді ми ознайомилися зі статтею та прийняли рішення скласти листа: «Кожний із нас готовий підписатися під кожним словом. Ця стаття ганьбить наш профспілковий рух. Нас ніхто не наймав за гроші виходити на пікетування Кабінету Міністрів. Ми всі висловлюємо обурення з приводу брехливої статті пана Юрія у Вашій газеті. Вважаємо, що стаття його замовлена, а не наша акція!».
Учасники наради голів профспілкових комітетів установ освіти Подільського району м. Києва, голова організації Подільської районної організації Профспілки Г.В. Ткач:
– Пане авторе статті! Схаменіться, через якихось 5-10 років, коли 60-річні педагоги та няньки покинуть школи і дитячі садки, буде величезна проблема з кадрами .За 1 тис. грн молодий спеціаліст не йде до школи і дитсадка. За такі кошти не можна прожити, а існувати набридло. Того й виходимо під Кабінет Міністрів з надією, що почують. Вам важко, може, все це зрозуміти. Але знайте, що в житті не все продається. Коли йдуть на такий крок працівники освіти – це просто вже межа, за якою життєва прірва.
Скільки проблем в освіті, висвітлюйте їх, покажіть суспільству правду. А Ви знаєте, що педагог не має можливості сьогодні придбати методичну літературу, наукові журнали, газети. Саме ми штовхаємо своїх профспілкових лідерів на рішучі кроки, ми вимагаємо від них активних дій. Нам не проплачують за те, що виходимо під Кабінет Міністрів. Ми здогадуємося, чиє замовлення Ви виконуєте.
Ганьба, що в освітянській газеті з`являються отакі жалюгідні замовні статті. Вимагаємо зустрічі з автором статті.
Прачка ДНЗ № 758 Деснянського району м. Києва М.С. Франчук:
– Висловлюємо обурення несправедливістю наведених кореспондентом газети фактів, щодо оплати акції протесту, яка відбулася в березні цього року. Ми, прості робітники дитячого закладу, доведені до відчаю шаленим зростанням цін і мізерною заробітною платнею, змушені були знайти спосіб нагадати, що ми у державі ще є. Редакції газети має бути соромно за подібні публікації!
Під стіни КМУ нас привів відчай, який не можна виміряти грошима. Не гоже такій газеті, як «Освіта України» писати таку неправду про вчительство.
Учитель історії ліцею № 303 Дарницького району І.І. Баленко:
Історичний досвід доводить, що захистити свою гідність, права та інтереси людина може лише в умовах громадянського суспільства.
Громадянське суспільство — сфера недержавних суспільних інститутів та відносин. Воно складається з профспілок, громадських організацій, екологічних груп, релігійних громад, ветеранських об`єднань, комітетів протидії незаконній забудові і безлічі інших спільнот, реалії українського суспільства сьогодні демонструють катастрофічне зниження рейтингів правлячих та опозиційних сил у країні в умовах зниження життєвого рівня населення, правового нігілізму, які породжують цю зневіру в населення. Залишилася єдина ланка громадянського суспільства, на яку ще сподіваються (особливо освітяни). Це Профспілка працівників освіти і науки України.
Освітяни відповідно до свого профілю найбільш толерантна та відповідальна ланка суспільства, і тому основним засобом вирішення своїх соціально-економічних проблем вони вважають соціальну партнерство. Проте це не означає, що урядовці можуть загвинчувати гайки освітянам безкінечно. У жодній цивілізованій країні світу немає такої ганебної ситуації, коли урядовим рішенням обмежується зарплата вчителя (на сьогодні кожен учитель рішенням Кабміну недоотримує щомісячно від 300 до 600 грн. Це при тому, що за рівнем учительської зарплати ми значно відстаємо і від Росії, і від Білорусії). Розуміючи свою відповідальність за дітей, яких вчимо, виховуємо, доглядаємо, ми не виходимо постійно і не погрожуємо акціями непокори. Однак акція 22 березня 2011 року була масштабним протестом. Як би не прагнули знівелювати цю акцію, ми однозначно стверджуємо, що вона була добровільною. Більше того, не всі вчителі вийшли на маніфестацію, бо потрібно було забезпечувати навчально-виховний процес, і коли нам пробують нав`язати думку, що „найсвятіший обов`язок деяких профспілок—виконувати політичні замовлення", ми відповідаємо однозначно, що єдина ланка громадянського суспільства в Україні, якій довіряють – особливо в бюджетній сфері – це профспілки. Тим, хто хоче дискредитувати українську профспілку, ми відповідаємо словами українського прислів`я „Не гни, бо лопне!"
Голова Солом’янської районної у місті Києві організації Профспілки працівників освіти України В.І. Марочко:
Шановний пане редакторе!
Відвертим розміщенням замовних матеріалів займаються, як правило, впливові сили. Це загальновідомо, і бажання клієнта – закон! Але прямо, відверто про це заявляти ніхто не ризикує. Деякі між тим не соромляться. Більше того, факт своєї причетності до матеріалу вони підтверджують, використовуючи інші медіа-ресурси. І тому не дивним є поява статті «Профспілки «куди пошлють», яка надрукована 16 травня цього року в газеті «Освіта України», одночасно і на сайті «Єдине освітнє інформаційне вікно України», який, до речі, підпорядкований також Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України, і має на меті об’єднати всіх людей, задіяних в освітянському житті.
Але все виходить навпаки.
Ця ганебно-брехлива стаття не об’єднує, а роз’єднує, не наближує до порозуміння, а збурює протистояння, бентежить своєю відвертою замовністю. Вона просто принижує всіх освітян, викладачів, вчителів, вихователів, а не висвітлює ті болючі проблеми, задля вирішення яких і виходять освітяни України на акції протесту. Автор статті просто не має уявлення про ті складні економічні проблеми, які є в освітянському середовищі, про складні, але конструктивні дії освітянської профспілки з відстоювання прав освітян, про взаємовідносини Міністерства освіти, всіх управлінських структур світи з профспілками. Про це у статті – жодного слова. Він просто не володіє ситуацією і, тим самим підводить своїх замовників.
У демократичному суспільстві кожен громадянин має право на протест і невже замовники статті не обізнані, що акцію протесту вчителів, за даними соціологічного дослідження, яке проводив інститут Горшеніна, підтримали 77% респондентів, а майже половина українців (45%) готова до нових акцій протесту. Ці цифри повинні бути предметом глибокого занепокоєння, як владних структур, так і профспілок, широкої громадськості, сигналом до поглиблення соціального діалогу. Прикро, що замовники статті цього не розуміють. Сподіваюся, що Ви, як головний редактор, це також усвідомлюєте. Глибоко жаль!
Учитель хімії гімназії № 179 м. Києва Н.С. Лаврова:
– Я не можу залишити без уваги статтю в нашій професійній газеті, яка м’яко кажучи, здивувала наших працівників. Дивні коментарі Ярослава Макітри та Юрія Зущика, зокрема про те, що освітяни не створили страйкоми, не зупинили роботу шкіл, принизливі висновки, що більшість страйкарів не вчителі, а професійні мітингувальники. По-перше, виникає питання, навіщо створювати страйком, якщо не оголошується страйк. Мова йшла про попереджувальну акцію. По-друге, вчителі свідомо обрали канікулярний час, щоб не порушувати навчальний процес. Замість того, щоб подякувати їм за розуміння та відповідальність за свою справу, ми почули образу на свою адресу. Освітяни, що приїздили з регіонів, оформлювали відпустки. Київські ж учителі після акції повернулися на свої робочі місця та відпрацювали потрібний час. І хотілося б дізнатися, а скільки коштує замовлення, що виконали Макітра та Зущик?
Учитель зарубіжної літератури СШ № 99 Дніпровського району м. Києва Н.А. Боришполець:
– Стаття в газеті «Освіта України» «Профспілки «куди пошлють» – ганебна. Годі принижувати вчителя! Адже в нас залишилася єдина підтримка і надія на профспілки, які не «стовбичать», а працюють і допомагають. Ми, прості вчителі шкіл, не можемо змиритися з несправедливістю, про яку говорять на адресу профспілок освітян.
Шановні, ви, мабуть, не ходили до школи і не маєте середньої освіти, коли говорите про закриття шкіл під час мітингу. Ми, вчителі, розумні та гуманні люди, хочемо поліпшити свій матеріальний стан (точніше – вижити). Проте у нас на першому плані була і є не політика, як ви говорите, а учні. Так, ми не схожі на професійних мітингувальників, до цього ніколи не прагнули.
Якщо ви називаєте українські профспілки правонаступниками радянських володінь солідним майном, то ви помиляєтеся. Назвати роботу наших профспілок «профспілковою проституцією» для нас принизливо. За знущання над вчителями треба відповідати!
Учитель англійської мови гімназії Голосіївського району № 59 О.Ю. Горбунова:
– Прочитала статтю в «Освіті України». Це просто жах! Я б дуже хотіла подивитися в очі людині, яка написала таку принизливу статтю про всіх освітян, про тих людей, у чиїх руках майбутнє нашої країни. Якби ми звикли робити будь-що лише за гроші, ми б не працювали в освіті, де заробітні плати, скажімо чесно, зовсім низькі. Той, хто паплюжить освітян, не може назвати себе громадянином своєї країни! Наше учительство завжди було і є законослухняним, але усьому є межа. І якщо ми вийшли вимагати достойного ставлення до себе, то вийшли всі свідомо, розуміючи, що про нас, окрім нас самих, на жаль, турбуватися нікому! Ми не сліпі кошенята, котрі не усвідомлюють, що роблять, а потикаються, куди їх направлять! Нас неможливо «купити», нас потрібно поважати!
Студент Національного технічного університету України "КПІ" Скачок Олексій:
– Мітинги та пікетування (особливо такого масштабу) повинні проходити з дозволу відповідних інстанцій, принаймні для підготовки супроводу міліції, встановлення загороджувальних споруд тощо. Тому казати про «здивування урядовців» – відверте лукавство! Хто-хто, а урядовці точно знали про заплановану акцію. І тут уже завдання урядовців, знаючи про запланований мітинг та маючи на руках напівготове рішення про 20 % надбавку, не допустити обурення освітян.
Взагалі-то після прочитання складається враження, що основною метою цієї статті є не бажання розібратися в ситуації та провести журналістське розслідування, а викликати у людей неповагу, недовіру та негатив до профспілок. Але люди – мудрі, і розібралися де зерно, а де полова.
Учитель біології СШ № 35 Святошинського району м. Києва О.М. Софієнко:
– Обурена огидною статтею «Профспілки «куди пошлють» в газеті «Освіта України» від 16.05.2011р.
Хто дав право цьому «хфахівцеві» писати, що ми є штатними оплачуваними мітингувальниками?! За це треба відповісти! Перш ніж писати автору таку статтю, треба було поспілкуватися з рядовими членами профспілки, з тими, хто був на акції 22.03.2011 року, зібрати правдиві матеріали про роботу галузевої профспілки.
Хто заважав нашому міністерству публікувати на шпальтах газети кроки підвищення заробітної плати освітянам? Чому в газеті ми не знаходимо правдивих матеріалів про те, як вони мають підготуватися до нового навчального року, чи достатньо на це виділяється коштів і, взагалі. як виживає сьогодні педагог?
Стаття спрямована на підрив авторитету галузевої профспілки, але це не пройде! Наша профспілка міцна, учителі мають отримувати гідну зарплату! І ми вкотре переконалися, що в єдності наша сила!
