В умовах безпрецедентних викликів пандемії COVID-19 владою системно ігноруються принципи соціальної справедливості. Слабкі політики обслуговують безмежні апетити жадібних олігархічних кланів і транснаціональних корпорацій. Несправедливий розподіл національного блага призводить до зростання напруги і обурення у суспільстві.
Невпинно збільшується прірва між бідними і багатими, зростає безробіття, зокрема серед молоді. Низькі заробітні плати не дозволяють людям забезпечити свої сім’ї. Єдиний шанс вирватись з нетрів – отримати доступну і якісну освіту, що дасть змогу молоді бути конкурентними і успішними. Але і в цій сфері немає державного визнання. Замість того, щоб вчитель, вихователь, викладач були соціально захищені і суспільно визнані, їх значення владою не цінується, а вимоги – ігноруються.
Насправді, три професії визначають розвиток і могутність будь-якої держави: освітяни, медики, військовослужбовці. І там де є їх визнання, формується і конкурентоспроможність країни,і добробут кожної родини. Але, на жаль, України поки що в списку розвинених держав немає. За таких умов сьогодні,як ніколи,зростає потреба у солідарних діях задля захисту конституційних прав та законних інтересів громадян.
